Вторник, 02 июня 2020 23:11

SpaceX успешно запустила Crew Dragon c астронавтами на борту


Общество

Об этом сообщает РуссианГейт

Дмитрий Кошельник/ 02 — июня — 17:40

Юра Опаренко — продуктовий дизайнер у лондонському офісі Facebook. Раніше працював у різноманітних стартапах і агенціях. Ще раніше вчився спочатку на політолога у Києво-Могилянській Академії, а згодом на магістратурі з Interaction Design Communication у UAL London College of Communication. З 2013 року живе та працює в Лондоні. Ми попросили Юру розповісти про своє життя, кар’єру, труднощі та плани.

Коли мені було 11 років, батьки купили мені перший комп’ютер. Десь тоді ж я побачив фільм «Хакери» з Анджеліною Джолі і дуже захотів стати хакером. Перша спроба хакерства була не дуже вдалою: за порадою людей на якомусь форумі я спробував вчити C++. Після прочитання 50 сторінок з товстезного тому «Біблія C++» Б’ярне Страуструп я зрозумів, що хакера з мене напевно не вийде. На форумі сказали, що якщо з С++ не виходить, то можна спробувати HTML/CSS. Так я занурився у світ веб-девелопменту.

Через пару років один з моїх сайтів став доволі популярним і я розмістив на ньому рекламні блоки Google Adsense. Так заробив свої перші гроші в інтернеті — близько 400 доларів. Google прислали мені чек, але довелося оформити його на маму — я був неповнолітнім і не міг офіційно отримати ці гроші. Мама жартувала, що займається відмиванням коштів для мене.

Попри те, що я продовжував займатися всілякими інтернет-проектами і навіть інколи на цьому заробляв, не міг уявити, що це може бути повноцінною професією. Так вирішив піти вчитися на політолога в Києво-Могилянську Академію.

Могилянка

Скільки себе пам’ятаю, не розглядав інші місця навчання в Україні, крім Могилянки. У 6-му класі на літніх канікулах, коли гостював у бабусі в селі, прочитав у якійсь книжці з бібліотеки про Могилянку. Мені так сподобалася її історія, що я одразу ж вирішив, що хочу вчитися там і лише там. У таких справах я доволі впертий: якщо мені щось «встрілило» в голову, я буду цього хотіти дуже довго і щось із цим робити.

Політологію як спеціальність вибрав, тому що це фундаментальна гуманітарно-соціальна освіта, після отримання якої у мене буде можливість вибору. Я міг стати маркетологом, піарником або навіть журналістом. На першому курсі навіть подумував про те, щоб стати політологом. В кінці другого курсу зрозумів, що з політологією діла не буде. Тоді ж пішов на літо стажуватися у київську маркетингову агенцію Aimbulance.

Перша робота в Україні

Попри те, що в Aimbulance я працював на посаді головного «принеси-подай», це було колосально цікаво. За досить короткий час я багато дізнався: як влаштований бізнес, які існують дисципліни в агенції і як вони взаємодіють між собою.

Після закінчення літнього стажування я залишився працювати в Aimbulance і далі. Паралельно з цим вчився. Це викликає у всіх в Лондоні якийсь шок: «Стоп, ти і вчився і працював?» Тут ти або вчишся, або працюєш. Чи хіба працюєш на парт-таймі, тому що потрібно приділяти навчанню достатньо часу. Могилянка була доволі ліберальною в плані відвідування пар. Багато з них я міг пропускати і мені за це нічого не було — головним було знати матеріал. І на роботі міг працювати, коли мені було зручно.

Паралельно з Aimbulance і навчанням займався фрілансом, в основному дизайнерським. Мені дуже подобався дизайн, але досить довго я вважав себе фальшивкою — «недополітологом», який до того ж не вміє малювати — тому не наважувався займатися дизайном повноцінно. Аж допоки мій друг не покликав мене працювати дизайнером в «Український Медіа Холдинг».

Це був дуже важливий момент для мене. Мені здавалося, що УМХ — це перша ліга, адже вони видавали в Україні Forbes, Vogue та інші відомі медіа. І от люди з першої ліги були готові сприймати мене як повноцінного дизайнера і непогано за це платити.

Переїзд до Лондону

Через 3 місяці роботи в Українському Медіа Холдингу я отримав листа, на якого чекав дуже давно. Це було запрошення вчитися в UAL London College of Communication на магістерській програмі з Interaction Design Communication.

Моя історія з Лондоном дуже подібна на історію з Могилянкою — давно знав, що дуже хочу туди. У 2003 році ми зі школи їздили в маленьке британське містечко Істборн на двотижневу мовну школу. Тоді ж я перший раз потрапив у Лондон. Там мені сподобалося абсолютно все: від газет і до пончиків. Хотілося поїхати туди ще, і ще, і ще. До моменту переїзду в Лондон я був в Британії разів шість — і все мені було мало.

Коли прийшов поступати на магістерку в LCC, мене запитали, скільки мені років. Я відповів, що 20. Люди в приймальній комісії мило посміхнулися і відповіли, щоб я приходив років через сім, коли матиму досвід. Але я показав їм своє портфоліо, розповів про досвід роботи і вони погодилися прийняти мої документи. Правда, однаково крутили головою, адже по британським міркам нормальний вік для магістерки — десь 27 років. Втім, запрошення на навчання я також отримав не з першого разу — довелося пару разів переписувати мотиваційні листи і проходити співбесіди, допоки мене таки не взяли.

Так у вересні 2013 я переїхав у Лондон. Навчання в LCC було колосально цікавим і абсолютно новим для мене досвідом. Як з’ясувалося, академічний дизайн дуже відрізняється від комерційного дизайну і багато в чому взагалі межує з мистецтвом. Спочатку мені це дуже не подобалося, але зараз розумію, що завдяки цьому я став кращим дизайнером.

Моя магістерська програма називалася Interaction Design Communication, але там ніхто не розказує, як робити інтерфейси. Адже interaction design в широкому розумінні — це не лише про інтерфейси на екрані. Ти приходиш в галерею, де взаємодієш з експонатами — це все також дизайн інтеракцій.

Коли я лише приїхав вчитися, мав досить приземлене бачення дизайну — сайти, нагороди, премії. Навчання в університеті дуже сильно розширило мій дизайн-кругозір. Наприклад, завдяки курсу Critical Design я дізнався, що роль дизайну не обов’язково має бути у вирішенні проблеми, які перед тобою ставить замовник — дизайн може також ставити запитання і провокувати.

Перша робота в Лондоні

Моєю першою роботою в Лондоні була маленька дизайн-агенція — Sennep. Якщо в Aimbulance я побачив, як влаштований агентський бізнес загалом, то в Sennep вперше побачив, як працює західна дизайн-агенція. На початку я постійно почувався фальшивкою, адже поруч зі мною працювали титуловані і досвідчені дизайнери, про яких я раніше лише читав у пресі. Згодом зрозумів, що насправді «не святі горшки ліплять» — треба просто не боятися проявляти ініціативу і робити те, що вважаєш за потрібне.

Через 2 роки в Sennep мені стало доволі комфортно і захотілося чогось нового. Так я загорівся ідеєю працювати в стартапі. Тоді ж вперше спробував потрапити в Facebook, але тоді мою заявку, здається, просто проігнорували.

Через півроку пошуків перейшов працювати в Qubit — стартап, який займався розробкою технологій персоналізації для електронної комерції. Qubit на той момент здавався мені чимось фантастичним: фаундери-вихідці з Google, свіжий раунд фінансування в 40 мільйонів доларів від Goldman Sachs, модний офіс в Ковент Ґарден.

В Qubit вчергове довелося починати спочатку: я майже нічого не знав про те, як працюють технологічні SaaS-стартапи, що таке board of directors, опціони. Перших півроку я знову почувався фальшивкою, якій пощастило.

Дизайн у Британії та в Україні

Ключова різниця між дизайном в Британії і Україні — це те, що дизайн тут інституціоналізований, існують певні традиції. Разом з тим відсутність сильних традицій в Україні дає більше свободи. Традиції, як хтось пожартував, це просто peer pressure від мертвих.

Інша велика різниця між дизайном в Україні і Британії — це те, що британським дизайнерам майже не треба воювати за хороший дизайн. Він тут всюди і люди до нього звикли. Наприклад, навіть Верховний Суд має свій власний шрифт, яким вони набирають в тому числі технічні таблички на своїх будівлях. У британському суспільстві у людей змалечку є очікування, що дизайн речей роблять, за це платять. Нічого не відбувається випадково.

Intercom

Через півтора роки роботи в Qubit я зрозумів, що знову хочуть чогось нового. Про Intercom знав давно і вони мені були дуже симпатичні. Проте у них не було лондонського офісу і мені здавалося, що я недостатньо крутий для них.

Втім, коли побачив у Твіттері твіт дизайн-менеджера з Intercom про те, що вони шукають дизайнерів у щойно відкритий офіс у Лондоні, вирішив написати. Що буде, те й буде. Через кілька місяців після цього і декількох етапів співбесід, вийшов з дублінського офісу Intercom після фінального раунду співбесід. Мені так сподобалися всі, з ким я тоді говорив, що в той момент здавалося, що якби я мав вибір між Google, Facebook, Apple та Intercom, то однаково б обрав останніх. Як з’ясувалося згодом, я також сподобався всім інтерв’юерам і через декілька днів вони зробили мені офер. Так я потрапив в Intercom, свій перший «єдиноріг».

Intercom — це унікальна компанія. Двоє із чотирьох співзасновників дизайнери (один — візуальний, інший — графічний). Intercom дуже гарно артикулює свою культуру і принципи. Фаундери постійно повторювали, що наша мета — не просто зробити якісний продукт, а збудувати іконічну компанію, про яку будуть пам’ятати майбутні покоління. Це було дуже захоплююче.

У Інтеркомі я теж мав imposter syndrom. Але цього разу знав, що якщо він є, то значить я знову все роблю правильно і знаходжуся на правильному місці. Це було перше місце роботи, з якого я йшов, але знав, що якби залишився, ще б купу всього навчився і виріс далі.

Facebook

Одночасно з роботою в стартапах я продовжував періодично розмовляти з рекрутерами Facebook, але щось постійно не складалося. То я для них був занадто юним, то мені не хотілося працювати в big tech, то ще щось. Ніколи не мав конкретної цілі працювати в одній з компаній FAANG (Facebook, Amazon, Apple, Netflix, Google), але мені завжди здавалося, що це хороший досвід — іконічні tech-компанії зі своїми всесвітами, які створюють багато елементів нашої повсякденної культури. Тому коли я вчергове пройшов співбесіду в Facebook і отримав офер, то просто не зміг сказати ні.

До Facebook у мене були очікування, сформовані моїм власним досвідом користування, популярною культурою, медіа і новинами. Здавалося, що якщо компанія така велика, то є дуже багато дисфункціональних речей і бюрократії. Але, як з’ясувалося, все працює доволі просто.

У компанії досі культивується дух «хакерства», людей, які просто будують речі для інших. Тому Фейсбук — це не просто корпорація, а в першу чергу люди, як роблять феноменально цікаві і круті речі. Звичайно, є певні ліміти, юридичні нюанси, які дозволяють або не дозволяють тобі щось говорити, є культура, стандарти. Та у результаті все зводиться до того, що всі просто гарно роблять свою роботу.

У нас є дві різних траєкторії для розвитку дизайнерів — менеджера і індивідуального контрибутора. Менеджери керують дизайнерами, а індивідуальні контрибутори продовжують робити дизайн руками. Обидва треки йдуть до самого верху — ти можеш бути на рівні дизайн-директора або вище, але як граючий тренер продовжувати самому робити дизайн. Для мене це свого часу було відкриттям. Завжди думав, що в якийсь момент доведеться перестати робити дизайн. Я — індивідуальний контрибутор, і поки що не до кінця визначився, чи хочу продовжувати бути ним, чи спробувати переключитися на менеджмент.

Лондон

Лондон — одне з найкращих міст у світі для життя, коли ти молодий і знаєш, чого хочеш, або не знаєш. Якщо знаєш — тут для цього є достатньо можливостей, щоб реалізуватися у будь-якій сфері: мистецтво, фінанси, дизайн, музика. Важко придумати індустрію, в якої у Лондоні немає яскравої репрезентації.

Якщо ти не знаєш чого хочеш — можна подивитися на різноманіття в культурі, в людях, в кількості можливостей і вибрати своє. З одного боку це п’янить, з іншого — не дає зупинитися. Умовна скляна стеля настільки високо, що ти до її скоріш за все ніколи не досягнеш. Це дуже заряджає енергією і спонукає рухатися.

У Лондоні все доволі швидко і по суті: zero bullshit, люди швидко ходять, швидко все роблять, швидко приїжджає Uber. Ти або рухаєшся в одному темпі з містом, або тобі важко. Коли приїжджаєш у будь-яке інше місто у Європі або в Штатах (крім можливо Нью-Йорка), вражає, наскільки люди повільніші. Нормальна штука, коли у Лондоні ти плануєш з кимось зустріч на тижні вперед. У Києві у мене такого ніколи не було, можливо, це якась британська риса.

Один із уроків, які я вивчив у процесі — трава завжди зеленіша там, де нас немає. І навіть якщо ти в доволі «зеленому» місті, тобі здається, що «зеленіше» деінде. Коли працюєш в агенції, здається, що приколько працювати у великій техкомпанії, бо у них все дуже визначено і класно.

Коли працюєш у великій компанії, думаєш, що от там у агенції є свобода. Так само із Лондоном — дуже багато моїх британських друзів кажуть «До дупи Лондон цей, треба переїжджати». Хтось їде у Париж, хтось у Берлін, хтось в Нью-Йорк. У Facebook працює багато людей, які переїжджають туди-сюди. Наприклад, в Сан-Франциско можеш зустріти людей із Лондона, які дуже щасливі, що переїхали. У Лондоні живуть люди, які переїхали із Нью-Йорка і кажуть, що в Лондоні крутіше.

Замість підсумків

Я ніколи не мав чіткого плану. Завжди малював картинку свого майбутнього доволі широкими мазками. Так, в 6-му класі мені дуже хотілося в Могилянку, а потім дуже хотілося в Лондон, але багато речей я робив навмання. Багато всього також зрозумів у процесі. Часто апетит також приходить під час їжі, тому потрібно не боятися просто почати щось робити.

Я майже завжди почувався фальшивкою і частково досі почуваюся. Але це ніколи не заважало мені продовжувати робити те, що я хотів. Мені щастило з тим, що навколо мене були розумніші за мене люди, у яких я міг вчитися. Усі мої менеджери також давали мені багато свободи робити те, що я вважав за потрібне. Я їм за це дуже вдячний.

Моє улюблене заняття в житті зараз таке саме як і у 11-річного хлопчини, який хотів стати хакером. Створювати речі, якими користуються інші люди. У цьому весь кайф і є — ти робиш якийсь продукт, випускаєш його у світ, люди ним користуються, і він вирішує чиїсь проблеми. А ти стоїш збоку і спостерігаєш, трошки задоволений.

Більше про продуктовий дизайн ви можете знайти лекції у бібліотеці Projector (лекція Юри там теж є).


Джерело статті: “https://vctr.media/spacex-uspeshno-dragon-42243/”

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.