Київщина пам’ятає: Олександр Кирда "ALEХ" із Волошинівки Броварського району загинув під Бахмутом

Старший командир бойової машини – командир відділення спеціального призначення 1 взводу 3-ї роти спеціального призначення військової частини А4349, старший солдат – Кирда Олександр загинув внаслідок мінометного обстрілу на бойових позиціях біля Бахмуту

Кирда Олександр Миколайович народився 27 липня 1980 року в селі Волошинівка на Київщині. Із рідних мав брата Кирду Віталія Миколайовича. На жаль, батьки Ольга Іванівна та Михайло Іванович нині покійні. У період із 1986 року по 1997 навчався у Волошинівській середній школі. Юнак посилено займався спортом, особливу перевагу надавав боксу, любив також мотоцикли та автомобілі.

Із 18 грудня 1998 року по 18 квітня 2000 року служив у ВДВ місті Житомирі, у в/ч А 0281 за спеціальністю "навідник-розвідник", там же отримав звання "старший солдат". Після звільнення зі служби 7 червня 2000 року розпочав трудову діяльність у ДП "Нафтогаз безпеки" на посаді охоронника 6 розряду Київського регіонального підрозділу охорони. На цій посаді пропрацював до повномасштабного вторгнення рф.

18 травня 2022 року Олександр вступив до лав ЗСУ та отримав звання старшого командира бойової машини – командира відділення спеціального призначення 1-го взводу, 3-ї роти військової частини А 4349. Їхня військова частина спочатку несла службу в Чорнобильській зоні, а згодом відправилася на Доннеччину, у місто Бахмут. 3 лютого 2023 року Олександр, перебуваючи на стратегічно важливих позиціях, загинув разом зі своїм товаришем від мінометного обстрілу. Похований воїн у рідному селі Волошинівці.

У скорботі залишилися дружина Оксана Григорівна, із якою був одружений із 2001 року, син Дмитро та донька Альона.

Хоча в юності Оксана й Саша жили в одному селі, але не були знайомі. Натомість Оксана знайома була з його мамою Ольгою Іванівною, яка все життя пропрацювала завідувачкою фельдшерсько-акушерським пунктом. Її знали і поважали не лише місцеві. А із Сашою познайомилися, коли двома компаніями зустрічали Новий 2001 рік – він був в одній, а вона в іншій компанії. Так і почалося їхнє спілкування. Певно, це було кохання з першого погляду, бо вже 14 лютого Олександр освідчився коханій, а 14 липня відсвяткували весілля. Молоді стали жити спільно з його батьками і ніколи, ні разу про це пожалкували. Із мамою Олею у Оксани було багато спільного, адже обидві були медпрацівницями, і тому Ольга Іванівна багато в чому була для Оксани наставницею.

Як важко розповідати про свого чоловіка в минулому часі, адже ще недавно все було не так... Клята війна, кляті вороги розлучили навіки скільки гарних, міцних родин, залишивши в розпачі дружин, дітей, батьків... Оксана намагається бути сильною, бо тепер вона для своїх дітей і мама, і тато:

Саша був чудовим чоловіком. Завжди дбав про нас. Як говорять, я була за ним, як за кам’яною стіною. Я ніколи не знала, як це робити щось тяжке по дому – він не дозволяв. Він говорив, що я жінка, його дружина. Коли він загинув, я втратила цю силу, розгубилася в цьому світі. Він був усім для мене, для рідних. Саша також дуже любив своїх діток, завжди за них турбувався і все можливе робив, щоб у них все було. У нього було дуже-дуже багато друзів, які і зараз його згадують і майже всі до сих пір нас підтримують і допомагають. Саша працював не тільки охоронцем , а й додатково працював на будівництвах. А останнім часом працював по обслуговуванню басейнів. Там також з’явилися знайомі та колеги, які з ним часто спілкувалися. Я інколи жартувала, що вже ревную до них, а вони тільки сміялися з мене. Вони його називали "наш Саньок". Ми з Сашою прожили 22 чудових роки. Він був зі мною, а я завжди з ним. Тепер він назавжди залишиться в моєму серці і спогадах. Він був вірним, справжнім чоловіком і товаришем.

За віддану та професійну службу наказом Командувача об’єднаних сил Збройних Сил України від 01.10.2022 року №458 Олександр Кирда нагороджений нагрудним знаком "За службу та звитягу" ІІ ступеня. Указом Президента України від 28 липня 2023 року N°468 воїна нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно), який отримала його родина.

Про Олександра розповідає один із побратимів – Микола:

Саша був доброю та відповідальною людиною, на яку завжди можна покластися. Він ніколи не відмовляв у допомозі, завжди був веселим та усміхненим, навіть дарував посмішку іншим. У складних ситуаціях не залишав, а допомагав побороти ту невдачу.

Військовий досвід – це вміння дружити, дисципліна та сумлінність, привнесені із цивільного життя, бо більшість наших захисників прямо із робочих місць пішли захищати Батьківщину, узявши до рук зброю.

Колега по цивільній роботі Іван пригадує:

Із Олександром Кирдою ми працювали багато років в охороні ДП"Укравтогаз". Як керівник цього підрозділу хочу зазначити, що Саша був вихованим, порядним, упевненим у собі, гарним працівником. Він був доброю, чуйною людиною, готовий завжди прийти на допомогу. Може, саме через ці якості наша спільна робота переросла в дружні стосунки. Серед працівників охорони цінувався за свою доброту, розум, надійність і відповідальність. Саші з нами немає. У це дуже важко повірити, хоч і знаємо, що це так. Світла пам’ять про нього залишиться в наших серцях. Вічна пам’ять і слава Герою!

Саша, був дуже позитивним і веселим другом, який завжди приходив на допомогу. Він – найкраща та найщиріша людина, яку ми знали. Цей чоловік дуже допомагав людям, він був дуже добрий до людей, багато чого зробив прекрасного за свій короткий вік. Ми дуже вдячні такому другові та героєві, який захищав наш спокій та теплі оселі і наших діточок. Дякуємо воїну, який не пошкодував свого життя та пішов на захист нашої держави. Хай спочиває з миром.

Мій славний народе, за що тобі стільки біди?

Твої покоління її відпили вже по вінця.

Та знов відбиваєщся ти від лихої орди,

І стогне земля під ногами бридкого чужинця...

Слава і вдячність полеглим і живим захисникам України!

Вічна і вдячна пам’ять воїну Олександру! Щирі співчуття рідним та близьким.