Посол Естонії Каймо Кууск: "Ми були надзвичайно щасливі, коли ви збили ракету "Кинджал" над Києвом. Це був прямо рок-н-рольний момент!"

Чимало було сказано прямим текстом, а в деяких епізодах я вимикав диктофон і слухав відповідь off the record. Точка зору 47-річного Кууска під час війни цікава, як ніколи, адже 21 рік своєї кар`єри він віддав Службі зовнішньої розвідки Естонії, з них 11 років — на посаді заступника генерального директора Служби. Тому не дивно, що ці півтора року Кууск був важливою фігурою у багатомірній логістиці тієї потужної допомоги, яку невелика Естонія надає Україні.

Але почався його дипломатичний дебют у 2019, невдовзі після обрання президентом Володимира Зеленського.

- Каймо, яким був політичний ландшафт в Україні, коли ви прибули сюди саме як посол на свою місію?

- Як і багато інших іноземних послів, які в той час були призначені до України, це збіглося саме з виборами нового президента. І це певним чином означало побудову нових стосунків. Це був 2019 рік, я приїхав 1 серпня, лише кілька місяців минуло від того моменту, як президент Зеленський обійняв свою посаду.

- І якими на той момент були ваші очікування від країни і її нового президента?

- То був саме пік парламентської виборчої кампанії. І це були дуже цікаві часи, щоб тут приземлитися. Всі будували певні здогадки, яким же буде новий президент; якими будуть його сильні сторони. І що мені дуже допомогло на той момент – це процедура передачі вірчих грамот, так званих агреманів, президентові країні, в якій ви будете працювати. Це дало мені можливість мати розмову з Зеленським.

- Скільки тривала розмова?

- 15 хвилин. Це правила дипломатії – у вас є право на двосторонню коротку зустріч під час вручення вірчих грамот. Це не було 1 серпня, а трішки пізніше – зайняло кілька тижнів, щоби узгодити графік і отримати цю зустріч. Є черга з нових послів, які прибувають і, як я інколи жартую про себе, я є відмінником, хорошим школярем. Я став першим із тих, хто приїхав в Україну, отже був перший у черзі.

- І як минула зустріч?

- Ми з новообраним президентом мали розмову. Спілкувалися, сміялися. Він, власне, знає, як розбити цю кригу в комунікації. Я вибачився перед ним, що це моя перша дипломатична місія, і якщо я щось зроблю неправильно з точки зору протоколу, щоб він не ображався. Він засміявся і сказав, що він також вперше став президентом, тож можливі помилки з обох сторін.

- Логічно.

- Він був дуже добре поінформований. У нього було дуже хороше знання про Естонію, необхідна інформація. І ми пішли в деякі глибини естонсько-українських відносин. Власне, не тільки яскраві моменти, а і деякі неприємні нюанси бізнес-дипломатії, які у нас були.

- А саме?

- Зокрема це стосувалося проблеми нашого естонського підприємця щодо одного великого торгового центру. Президент України знав про цю проблему. Пізніше був візит президента Естонії в Україну, буквально через кілька днів після того, як я надав свої вірчі грамоти. Це була ще одна нагода сидіти з президентом України за одним столом, поряд з його радниками. У нас був спільний офіційний обід. Так я отримав дуже швидко багато певних вражень про нього і склав до купи всі ці частини. Власне, завдяки цьому мені вже не треба було здогадуватися, що це за людина президент, бо я отримав безпосереднє враження під час цих подій.

Окрім того, також була річниця Голодомору, під час якої президент Зеленський виголосив промову. Дипломати також були запрошені. Він сказав, що українці та він особисто ніколи не забудуть і не пробачать. Ці дві фрази для мене були надзвичайно важливі.

- Чому саме ці фрази?

- Зазвичай люди дипломатично кажуть: ми ніколи не забудемо, завжди будемо це пам’ятати. Але він сказав: ми не забудемо і не пробачимо. Для мене важливе ось це розуміння, що не може бути якоїсь угоди з Москвою (що закидали, наприклад, опозиційні сили щодо президента України. Або інші люди з академічних кіл, які досить далекі від України і ніколи з ним не зустрічалися. Іноді навіть в Естонії мені доводилося сперечатися щодо того, чого очікувати від президента України, від Уряду).

Потім почався турборежим реформ. Пам’ятаю, ми сиділи в офісі Маті Маасікаса, голови представництва ЄС в Україні, разом з іншими колегами — в один момент один з дипломатів – я не називатиму країну – почав скаржитися, що зараз реформи відбуваються так швидко, що ми навіть не встигаємо читати заголовки тих законів, які ухвалює Верховна Рада. І що цікаво, 2 місяці тому, тут же, за цих же умов, люди скаржилися, що реформи відбуваються занадто повільно, і процес реформ має нарешті розпочатися.

Я сказав: ви — як естонці, бо ми постійно на щось скаржимося. Як на погоду, що занадто жарко, занадто холодно, занадто волого, занадто сухо, сонце світить — і так далі.

- Водночас президенту Зеленському також закидали, що попри ту величезну підтримку, яку він отримав від людей, його спосіб управління є занадто авторитарним; що він пригнічує, знищує опозицію. Ви, власне, як дипломат, так само спілкувалися з українською опозицією. То як часто у вас виникало відчуття, що тутешня президентська вертикаль є неспівмірно сильнішою за законодавчу владу; що вона занадто тисне на політичний порядок денний; що у Президента не чують опозицію?

- Маю сказати, що насправді у мене немає такого відчуття. Треба, наприклад, пояснити, що політичні системи у різних країнах відрізняються. Тут, в Україні, напівпрезидентська система, схожа до французької чи подібна до фінської. Але деякі люди можуть закидати, що це занадто президентська система, що президент не чує парламент. І все ж – ні, так не є. Закони проходять через парламент. Парламент ухвалює закони, тобто це напівпрезидентська система. В Естонії, наприклад, система є чисто парламентською. І дуже цікаво спостерігати за динамікою тут і за динамікою в Естонії. Я досі звикаю до того, як політики працюють.

- Що ви маєте на увазі?

- Наприклад ті, хто зараз перебуває у коаліції, в провладних партіях, завтра можуть стати опозицією і почати звинувачувати своїх вчорашніх партнерів у речах, які вони самі робили, будучи при владі. І звинувачують Уряд у проблемах, які вони ж самі не вирішили. Або наробили. Наприклад, в цій ситуації є естонська опозиція, яка звинувачує чинний Уряд, фактично своїх колишніх партнерів, з якими вони були разом в правлячому середовищі, в недемократичних тенденціях. І мене це дуже дивує. Адже вони використовували ті самі хитрощі, коли були при владі. Це нагадує історію про чоловіка, який кричав, що вовки. Коли ти кричиш, але насправді вовка немає, ти втрачаєш свій кредит довіри. І ніхто вже не звертає уваги на твої крики. Бо ти постійно кричиш, що щось неправильно і люди перестають це сприймати серйозно.

- Як розвивалися стосунки з чинною владою і опозицією? З якими викликами доводилося стикатися?

- Стосунки посольства Естонії з Урядом, і мої персональні також, я би назвав хорошими. І з опозицією, з конструктивною опозицією, скажімо так, ми також в добрих стосунках. Чому я намагаюся, особливо останні тижні, — щоби мене не використовували в певних негативних політичних кампаніях проти політичних опонентів? Якщо є можливість когось підтримати в позитивних речах і це відповідає моїм цінностям, то я зазвичай це роблю. Але якщо хтось хоче з моєю допомогою зробити якусь негативну кампанію щодо свого опонента, то я, звичайно, не беру в цьому участі ніколи. Або якщо хтось намагається використати мене, щоб врятувати, скажімо так, якусь конкретну людину від корупційного розслідування. Тому від мого попереднього досвіду, від мого бекграунду в попередній кар’єрі, я намагаюся передбачити такі ситуації і не бути до них причетним.

Аналізуючи ситуацію — зокрема, іноді, з моїми колегами з країн Скандинавії та Балтії – ми, не ухвалюючи швидких рішень, завжди дивимося, чому ми це робимо. Ніколи не ухвалюємо рішення негайно. Це певним чином моя звичка.

- Яким було 24 лютого 2022 року для вас? Все ж таки, з огляду на ваш бекграунд, ваші контакти і джерела інформації, ви, мабуть, знали, що вторгнення станеться саме в цей день?

- Ні. Власне ми знали, що це дуже критичний час, і вторгнення можливе. Ми знали це від наших союзників, найбільших, яких ми маємо тут.

- Сполучених Штатів?

- Так. Вони нас усіх зібрали. Здається, це був вечір п’ятниці. Не пам’ятаю точну дату — можливо, 12 лютого чи щось таке. Це був вечір п’ятниці. Вони сказали, що росіяни готові від 16 лютого. Але наш власний аналіз не міг передбачити, що вони підуть до Києва. На той момент ми відправили наші родини назад в Естонію і продовжили працювати. Власне, напередодні вторгнення ми тут, у Києві, мали міністра закордонних справ. Тож якби ми знали, що вторгнення відбудеться 24 лютого, то звісно, ніколи б не порадили міністру приїжджати в цей день в Україну.

- Якою була ваша особиста реакція у той день? Ви прокинулися від вибухів — і якими були емоції?

- Моя реакція була до певної міри автоматичною. Я вилаявся естонською мовою. Курат – це слово, яке означає чорт. Можливо, навіть це вимовив уголос. Я пішов чистити зуби. Мені треба були ці кілька хвилин, щоб зібрати себе до купи. Взяв один глазурований сирочок, естонською це називаються kohuke, щоб мати трохи енергії. Потім я отримав дзвінок з Таллінну. Вони сказали: це почалося! – (Трішки іронічно. – Є.К.) Так, ви знаєте, я навіть це бачу зі свого вікна. Так, це розпочалося.

Потім я намагався розбудити нашого міністра. Але вона десь до першої ночі робила дописи в соцмережах – і, відповідно, спала дуже міцно. Тобто вона все проспала по факту. Ми прийшли до неї в готель, щоб все таки її розбудити і почали рухатися до посольства. Вона навіть дала кілька хороших інтерв’ю тут — і ми відправили її додому, до кордону. Міністр закордонних справ Латвії також був у Києві. У них мав бути тристоронній візит – Литва, Латвія, Естонія. Але литовський міністр закордонних справ на той момент перебував у Вільнюсі. Заплановано було, що він прилетить прямим рейсом 24-го зранку. Але звісно, коли вже все розпочалося, він нікуди не полетів. А от Рінкевич, на той момент міністр закордонних справ Латвії, а тепер президент, був також 24-го вранці у Києві. Наша міністр з ним зідзвонилася, і Рінкевич запропонував: приходь в наше посольство, зробимо якусь спільну декларацію. Щоб ви розуміли, їхнє посольство дуже близько до урядового кварталу, неподалік Маріїнського парку. Я відповідно сказав нашому міністру: ні-ні, ти нікуди не йдеш. Робіть це якось онлайн. Нам потрібно було її забрати і безпечно вивезти з країни.

- Чи багато послів мали на той момент тут сім’ї? І чи багато послів взагалі залишилося в Україні?

- Буквально кілька посольств було тут. Я навіть невпевнений, що вони до кінця розуміли, що означає війна. Евакуація розпочалася за певний час до того; хтось виїжджав трохи пізніше. Загалом був дуже великий шок для тих членів сімей, які мусили виїхати пізніше. Тож тільки три посольства працювали в Києві весь час. Одне з них – це посольство Естонії. Військовий аташе та його заступник перебували постійно в місті. Ще — посол Польщі і представник посольства Ватикану. Так званий святий трикутник.

- Як того дня відреагувала ваша сім’я?

- У мене четверо дітей: дві доньки тінейджерського віку, підлітки. І дві менші, дуже маленькі, доньки. Тобто чотири доньки у мене всього. Відповідно, я дуже добре пам’ятаю, коли в січні ми почали пакувати так звані тривожні валізки. Я прийшов додому і сказав: про всяк випадок нам потрібно підготувати ці тривожні валізки. Старша донька запитала, чи все настільки серйозно. Я сказав: так, все дуже серйозно. Інша донька почала плакати. Але ми спакували ці тривожні валізки. Дивилися, що потрібно туди покласти. Моя дружина навіть спакувала туди великий кухонний рушник. Я її запитав: чому ти кладеш так багато рушників? – Можливо, тобі доведеться залишитися тут, а я візьму машину і поїду з дітьми.

Це все відбувалося у січні. Тобто попередньо вже на той момент були певні ризики, що щось може почати відбуватися… Є певні процедури – тож коли війна розпочалася, моя сім’я була в Таллінні. Вони мене побачили по телевізору – я давав інтерв’ю для естонського суспільного мовника. Через скайп я коментував ситуацію, намагався мати відносно спокійний вигляд — і мені це вдалося. Тому це допомогло також і моїй сім’ї не так тривожитися за мене.

- Молодші діти просили: ой, тату, повернися додому?

- Ні, такого не було. Вони розуміли, що тато працює, і що він має бути там, де він є. Він виконує важливу роботу. І вже коли ми зустрілися в середині березня, я поїхав в Естонію на два тижні. Це була дуже хороша, важлива зустріч. Я був радий нарешті їх побачити, обійняти. Молодша навіть проклинала диктатора в Росії. Бо це тільки здається, що якщо ми не говоримо дітям напряму якісь речі чи новини, то вони не дізнаються. Але насправді вони дізнаються, прямо беруть з повітря.

- Чи часто вам доводилося чути від когось з ваших колег-послів, що через кілька днів росіяни вже будуть в Києві, і таке інше?

-Не будемо називати країн, але від деяких представників я чув, що, можливо, буде розумно – почекати, доки Київ візьмуть — і потім попросити про безпечну можливість виїхати з міста.

- Ну що ж – принаймні це прагматично…

- Але насправді дуже наївно. Адже ми бачимо, що росіяни не воюють цивілізовано.

- Коли посольство Естонії усе-таки евакуювалося з Києва?

- 25 лютого, на другий день війни, ми почали евакуацію команди. Бої були навколо Києва, гостомельський аеродром. Військовий аташе і його заступник залишилися тут. Інші поїхали у Львів. Потім зі Львова ми на 4 тижні поїхали до Ряшева у Польщі і працювали звідти.

- Яка різниця між тим, щоб працювати послом у відносно мирний час (тому що війна на сході України триває з 14 року) , — і під час бойових дій у всій країні?

- Найперший виклик – це, мабуть, логістика. Немає перельотів, до яких ми так звикли. Усі подорожі відбуваються поїздами або машинами. Відповідно, нам потрібні ці довгі переїзди з Києва до Таллінна і назад. До повномасштабного вторгнення потрібно було дві години, навіть менше, щоб долетіти з Києва до Таллінна. Зараз це — щонайменше 21 година автомобілем. Це перший виклик – складна безпекова процедура, якій ми підпорядковуємося, адже ми зважаємо на повітряні тривоги. Ми звіряємося з іншими посольствами, що відбувається, чи треба нам негайно йти в укриття, яка причина цієї повітряної тривоги. Якщо серйозна – ми обов’язково ходимо в укриття. І це досить чутливо.

- Ви ж знаєте, що в наші дні багато хто звик до повітряних тривог настільки, що навіть не виходить в коридор.

- Ми, наприклад, у нічний час використовуємо цей принцип двох стін. Але все одно має бути якийсь баланс, адже якщо ти не будеш спати, ти будеш дуже виснажений. Скажімо, цього травня ми ледве не щодня мали повітряні тривоги. Це був дуже складний період. Звичайно, це дуже виснажливо. В тому ж травні, як і загалом, ми намагалися бути настільки гнучкими, наскільки можливо. Тому після двох тижнів у травні ми просто перенесли наші ліжка в коридор, де є дві стіни — інакше ці всі постійні вставання з ліжок і пересування кудись було просто неможливо витримати. Ми в такий спосіб пристосувалися, скажімо так. Тобто потрібно бути постійно готовим до будь-яких втручань. Може початися повітряна тривога, може буде потрібно відволіктися на щось інше.

- Чи ваш попередній бекграунд допомагав вам у вашій дипломатичній роботі зараз, в оцінці безпекових ризиків?

- Що я можу сказати з цього приводу? У попередній моєї кар’єрі нашою основною ціллю завжди була Росія. Мене не здивувало те, наскільки жорстоко росіяни воюють, що вони роблять стосовно цивільних. Бо я пам’ятаю, що вони робили в Чечні, у Сирії. Це мене певним чином підготувало до того, що можна очікувати. Плюс безпекові процедури. Я був знайомий з ними. Це так звана операційна безпека, якій ти мусиш підпорядкуватися. Мусиш слідувати певним правилам, щоб вберегти своїх людей. Кожне посольство суттєво підвищило свої безпекові протоколи.

- Ми поговорили про логістичні і безпекові виклики під час повномасштабної війни. Про що забули?

- Я ще можу згадати кілька речей, які пов’язані із логістикою і щоденним життям. Це електроенергія, блекаути, які відбулися, починаючи з жовтня минулого року, коли були атаки на енергетичну інфраструктуру України. Були відключення, блекаути, обмежена кількість електроенергії, яку ти можеш спожити.

- Хоча як громадяни країни, настільки просунутої у ІТ-секторі, ви, мабуть, маєте достатньо генераторів і зарядних станцій.

- Насправді не зовсім так. У нас є маленькі за розміром генератори, не такі, якими можна нагріти сауну. Бо ми — нація сауни, то є наша національна активність (посміхається. – Є.К.). То ми з питань солідарності не вмикали сауну, бо проблеми через ці відключення мали всі члени нашої команди, то хоча б принаймні вони мали ці незручності в рівній мірі.

Ще один виклик стосувався пального. Рік тому, у травні-червні, було замало ресурсів, щоб заправити машину — і ми мусили займатися тим, щоби створити собі запас пального в каністрах у 200 літрів. Нам треба було заправляти машини не на заправці, а з цього пального в баках, які ми підготували до цього. Щоб заповнити свою автівку, доводилося ротом висмоктувати бензин з каністри через трубочку. Це дуже незвично як для посольства, так і для дипломата (сміється. – Є.К.), коли ти маєш заправляти свою машину таким чином. Це точно були нові речі, з якими мені довелося зіткнутися в роботі.

Нам також бракувало певних інструментів. Наприклад, тривалий час ми не організовували жодних прийомів. Бо за цих обставин це було неможливо з різних причин. Хоча це дуже стандартний інструмент ведення дипломатичної роботи. Але тут ми не могли його використовувати. Ти збираєш багатьох різних людей, щоби вони між собою могли поспілкуватися, обмінятися досвідом, познайомитися. Цей інструмент ми тривалий час не могли використовувати. І досі використовуємо обмежено.

- У попередніх інтерв`ю ми обговорювали багаторівневу допомогу Естонії Україні; зараз підведімо проміжний підсумок. Які цифри в цьому контексті є, на вашу думку найважливішими?

- Мабуть, найважливіше це навіть не стільки кількість, чи сто чи тисяча — але деякі речі ми віддали повністю, абсолютно всі, які ми мали. Насамперед маю на увазі тяглові буксирувальні гаубиці, які були на озброєнні Естонії. Ми віддали все — і певним чином ризикували таким рішенням. Так, у нас були попередні домовленості з Південною Кореєю, які передбачали, що ми отримаємо певні гаубиці від них, — але це займає час, щоб їх отримати натомість. Відповідно, ми хотіли показати, що така допомога можлива.

Отже, ми передали всі буксирувальні гаубиці, які у нас були. Ми дали досить суттєву кількість ракет до Джавелінів. Не всі, які у нас були, — але суттєву кількість. І ми їх дали до початку повномасштабного вторгнення. Що було надзвичайно важливо, бо вони були в Україні ще за 5 днів до повномасштабного вторгнення.

Також ми передавали Україні мобільні польові госпіталі. І це не те, щоби ми почали будувати цей госпіталь від моменту, коли Україна його потребувала. Ні, ми передали власний, який у нас був (і який би нам теж теоретично міг знадобитися, і який був потрібен — але ми взяли і передали його Україні). Німеччина оплатила цю передачу. Це нам дозволило почати будувати для себе натомість такий самий. Але це означає, що Україна отримала абсолютно новий якісний польовий мобільний госпіталь. Ось зараз ми передаємо Україні четвертий такий госпіталь з допомогою Ісландії. Також у перші тижні повномасштабного вторгнення ми передали Україні більш ніж 40 тисяч протитанкових мін. Це суттєва кількість для Естонії. І це було також суттєво для багатьох союзників, що Естонія передала таку кількість, такий відсоток з наших складів, який нам теж може знадобитися. Але наш розрахунок був дуже чіткий. Ми розуміли, що мінус один російський танк, який знищили в Україні, — це швидше за все мінус один танк проти Естонії, якщо така ситуація трапиться.

- Якщо говорити відверто, що з цього обсягу було мотивовано відчуттям солідарності, а що – холодним практичним розрахунком: мовляв, якщо Україна програє, то Естонія може бути наступною потенційною ціллю для Росії?

- Так, я маю сказати, що це більше з цього розрахунку. Ми абсолютно прагматичні в цьому сенсі. Як я вже казав, спершу це математика, а вже потім – емоції. Ми справді відчуваємо солідарність з Україною. Але звісно це — розрахунок. У нас є спільний ворог, з яким Україна бореться і робить його слабшим. А ми розуміємо з нашої історії, з нашого досвіду, що ми ніколи не страждали від слабкості Росії. Ми страждали якраз через те, що Росія є сильним ворогом. Ми постійно сперечаємося із тією думкою Заходу, що слабка Росія – це небезпечно. Наша позиція, що ні.

- Тож якщо умовний Соловйов і вся ця гоп-компанія кажуть, що Латвія, Литва і Естонія зацікавлені в у слабкій Росії, це правда?

- Як я і сказав. Ми – ми така нація відмінників, хороших школярів. Ми зробили висновки зі своєї історії. Ми засвоїли урок. Ми робимо наше домашнє завдання.

- Впродовж війни у вас була можливість зустрічатися з Володимиром Зеленським особисто. Як відрізняються один від одного президент Зеленський до війни і президент Зеленський під час війни?

- Я би, мабуть, сказав, що в цьому сенсі він став більш цілеспрямованим і менш ідеалістичним. Він не став менш харизматичним. Є моменти, коли ти розумієш, що він фізично дуже втомлений. Адже, як ми уже говорили, у травні ми ледь не падали з утоми, засинали ледь не на вулиці. І ось з президентом те саме – в якусь мить ти можеш це спіймати. Але він це контролює.

Ти сидиш за столом — і він насолоджується цією авдиторією. І є відчуття, що він говорить безпосередньо з тобою — хоча поряд знаходяться мій президент або прем’єр-міністр, який є прямим безпосереднім учасником розмови.

- Так, я теж помітив, що це йому властиве.

- Відповідно, я можу сказати, що актори — це ті люди, які роблять найбільше домашньої роботи, щоби підготуватися до наступного акту. В хорошому сенсі. До речі, це роблять і журналісти. Вони готують питання, щоб потім провести інтерв’ю. Але ось це я бачу в президенті Зеленському. Він не марнує часу на якусь романтичність, бо цінує свій час. Він розуміє, що є президентом країни, яка воює. Тому він сфокусований на конкретних цілях. Він чітко знає, що хоче отримати від конкретної зустрічі. Він знає, що естонці вже допомогли Україні настільки багато, що навіть незручно просити більше. Але тим не менше може сказати: я знаю, що у вас є бойові машини піхоти, я навіть знаю, скільки їх у вас. І відтак я буду просити їх у вас. Це те, що, наприклад, ваш президент сказав нашому прем’єр-міністру на зустрічі. Він це робить у дуже красивій, дуже делікатній дипломатичній манері — але він це робить. І звичайно прем’єр-міністр посміхнулася і сказала: ви дуже добре обізнані, ми поїдемо назад у Таллінн і перерахуємо, що ми можемо з цієї кількості вам передати.

- Питання, які я хочу поставити Каймо Кууску і як дипломату, і як людині. Каймо, президента Зеленського критикують за жорсткість, іноді навіть грубість висловлювань щодо найближчих союзників. Один зі свіжих прикладів — твіт президента Зеленського перед Вільнюським самітом НАТО, а дещо пізніше – його сарказм стосовно Бена Волеса.

Одразу скажу, що добре розумію: в ці складні часи страшної війни іноді потрібно жорстко реагувати і казати непопулярні речі. У багатьох ситуаціях союзники до цього ставляться з розумінням. З іншого боку, якщо говорити про цей сарказм до Бена Волеса, то — це моя персональна думка — я не можу позбутися відчуття сорому за ці речі. А що ви про це думаєте?

- Що я тут можу сказати? Я сам по собі прямолінійна людина — і дуже цілеспрямована. Я також розумію такий тон під час час війни. Будучи тут під час повітряних тривог, під час звуків роботи систем ППО, звуків вибухів, коли навіть твої вікна дрижать, — навіть для мене самого в цьому сенсі складно продовжувати використовувати ці методи довоєнної дипломатії: усміхатися, мило спілкуватися, перепрошувати, чи можу я продовжити.

- Вам, мабуть, часто доводиться використовувати фразу "ви не розумієте", спілкуючись з людьми за кордоном.

- Що відчуваю все більше і більше, будучи тут – вони і правда не розуміють. Бо не будучи тут, ви не можете зрозуміти, що відбувається. Навіть, якщо ви приїхали в Київ, в Гостомель, в Бородянку, побули кілька днів тут. Це все одно всього-навсього відвідини. Це поїздка. Ви не є тут постійно. Там немає трупів на вулицях. І це я мусив їхати на цвинтар і прощатися з естонським волонтером, який пішов служити до Збройних сил України і загинув на лінії фронту. Ніхто з Таллінна не приїхав для цієї події. Так само, кілька тижнів тому на фронті загинув один з командувачів територіальної оборони, чиєму підрозділу ми допомагали озброєнням Естонії. І я мусив поїхати на Житомирщину і провести його в останню путь.

Власне, в цьому і полягає різниця цих досвідів. Тому я і сперечаюся з представниками інших країн, з інших європейських столиць, які говорять: це занадто — бути настільки прямолінійним. Звичайно, ми з нашими друзями повинні взаємодіяти. Це теж спосіб, як підтримати подальші стосунки. Звичайно, не потрібно злити інших і налаштовувати проти себе. Так, війна, мабуть, найбільш логічне пояснення для цієї жорсткості, іноді грубості президента.

- Але ж він демонстрував такий підхід і до війни. Маю на увазі той випадок, коли президент Зеленський через західне ЗМІ запитував у президента Байдена, чому Україна досі не в НАТО. Хоча для цього Україною було зроблено не так вже і багато…

- В цьому сенсі я маю сказати, що, тим не менше, ваш президент має право ставити таке питання. Я вам більше скажу: президент Зеленський поставив те саме питання естонській стороні ще на самому початку, у 2019 році, коли ми сиділи за обідом. Він запитав: чому Україна досі не в НАТО? Власне, будучи в НАТО, це би зупинило війну на сході України в одну мить. Ми знали, звичайно, що Зеленський хоче, щоб Україна була в НАТО. Інші люди дивувалися, намагалися зрозуміти, яка в нього світоглядна позиція — але ми знали, що йому важливо, щоб Україна була в НАТО. На той момент — так, він був певним новачком у закордонних справах — але питав про це щиро і прямолінійно. Будучи новачком всіх цих політичних клубів, переговорів і інтриг, він питав напряму: скажіть, що ми маємо зробити?

- Взагалі, зараз у нас виходить дуже цікава ситуація: я, громадянин України, критикую президента, а ви, посол Естонії, дуже раціонально його захищаєте. Мене такий розклад цілком влаштовує…Скажіть, пане посол, ви були здивовані, коли прочитали той скандальний твіт Зеленського перед вільнюським самітом?

- Знову ж таки, з мого попереднього професійного досвіду, коли я читаю такі речі, починаю замислюватися: добре, а чому саме зараз? Що справді сталося? Що за цим стоїть? Які обставини змусили його таким чином зробити? Відтак я почав збирати інформацію, шматочок за шматочком, що трапилося насправді.

- Чи можете ви поділитися цією інформацією?

- На запис – ні.

(Відповідь на своє питання я дійсно отримав після інтерв`ю, коли вимкнув диктофон. Скажімо так: дії Зеленського стали для мене більш зрозумілими, хоча і дискусійними. – Є.К.)

- Добре. А що скажете про роздратоване висловлювання Президента щодо Бена Волеса? Усе-таки Бен Волес є одним з найбільших друзів України, він дуже багато робить для допомоги Україні. Чи якось вас здивувало?

- В цьому сенсі я маю сказати, що навіть поміж друзів трапляється, що емоції зашкалюють, і третій друг в оцій компанії розуміє, що обидві сторони зробили, може, не найкращі речі і цього не треба було казати або робити. Тут варто сказати: слухайте, друзі, у нас є одна ціль, один ворог — і нам немає необхідності зараз сперечатися один з одним і шукати ворога поміж нами.

- Каймо, я оце слухаю вас – і мушу сказати: я дуже сподіваюся, що наступна людина, яка очолить посольство після вас, буде настільки ж аналітично потужною і по-людському гідною, як ви.

- О, так, вона буде хорошим послом. Звісно, ми не однакові. Ми не одна і та сама людина. Вона приїжджає з Туреччини – вона зараз посол Естонії в Туреччині. Власне, Туреччина — це не дуже простий союзник, але вона нерідко — важливий союзник для нас у НАТО. Вона знає ситуацію там і часто пояснює в Таллінні, колегам і керівництву, чому Туреччина чинить так або інакше. Тобто вона робить схожу роботу.

- Чи видихнуло естонське суспільство з полегшенням, коли Фінляндія і Швеція задекларували свої наміри вступити до НАТО? Фінляндія вже це зробила. Швеція — за крок до того, щоб стати повноправним членом НАТО.

- Звичайно, ми як суспільство, як країна, були дуже раді. Бо тепер наші сусіди, Фінляндія та Швеція, є в більшій безпеці. Що стосується безпеки Естонії, звичайно, це має вплив. Логістика є простіша і чіткіша. Ми навіть тут можемо бачити, як озброєння передається через країни — навіть ті, які публічно не декларують, що вони допомагають з озброєнням. Бути в НАТО всім разом – це чітко показує позицію і дає додаткове розуміння, хто на якому боці. У разі ймовірної теоретичної атаки проти Естонії з боку Росії, у неї з’являється більше можливостей як у країни НАТО отримати допомогу, отримати військовий захист, всі логістичні маршрути. Тепер Балтійське море ми називаємо внутрішнім морем НАТО. Тобто є ще питання з Кьонінсбергом, яке треба вирішувати.

- Повернімося до вашого амбасадорського терміну, що спливає. Якими справами ви як посол і як людина пишаєтеся? Можливо, є ще щось, окрім допомоги Україні, окрім надання озброєння? Щось таке особисте?

- Думаю, тут є суттєвим управління командою; те, що ми досить швидко змогли повернутися назад, до повноцінної роботи тут. Організувати нашу роботу під час повномасштабного вторгнення – я пишаюся цим, звичайно. Бо без команди ти мало чого можеш досягнути. Я знаю тут послів, чиї команди було евакуйовано — і вони так і не повернулися назад. Вони досить самотніми тут почуваються. Це надзвичайно складно – працювати в такому режимі.

Я також пишаюся реконструкцією, відбудовами, проєктами, які ми розпочали. Ми пообіцяли — і зробили. Це садочок у Житомирський області, який ми пообіцяли Україні — і він був вчасно завершений. Ми вже його відкрили. Також є міст, який ми завершимо у вересні. Звичайно, пишаємося цим неймовірно. Також великою гордістю є те, що ми змогли продовжити і культурні проєкти. Приміром, вдалося перекласти українською мовою книжку сучасних естонських фантастів. Бо міністр культури України сказав, що нам потрібно більше книжок естонських авторів українською мовою у бібліотеках. Ми взялися це робити і завершили цей проєкт.

Взагалі, є багато таких речей, якими я пишаюсь.

- До речі, я хочу звернути увагу на те, що ми зараз ведемо цю розмову англійською мовою. В Естонії громадяни розмовляють англійською дуже добре, це поширена мова. Розкажіть, будь ласка, яким чином володіння англійською мовою в Україні – про що зараз точаться живі дискусії — може допомогти країні? Або як це допомагатиме українцям? Бо вам, естонцям, є що розповісти з цього приводу.

- Я маю сказати, що англійська мова як мова міжнародна спілкування просто заякорить вас з усім вільним світом. Це — мова комунікації, спілкування у вільному світі. Це спосіб навчитися допомогти західним країнам також допомагати Україні. Мова ІТ – це англійська мова. Якщо вони зможуть розуміти, як, наприклад, працює українська "Дія" , то вони всі захочуть її собі взяти — як це зараз робить Естонія. Я також чув, що ви плануєте накладати субтитри в кіно — і фільми можуть показуватися мовою оригіналу — але із субтитрами. Ми в Естонії, до речі, дуже до цього звикли. Дивимося фільми в оригіналі, але з субтитрами. І можна почути, наприклад, як насправді, з його акцентом, розмовляє Арнольд Шварценеггер.

- У цій бесіді ми певним чином підсумовуємо вашу роботу в Україні. Розкажіть про українських біженців в Естонії. Скільки наразі їх є? І в який період війни у Естонії було найбільше біженців?

- Кількість постійно змінюється. Ми знаємо, що найвищий показник, який був, щонайменше 120 тисяч українців пройшли через Естонію транзитом, частина залишилася. І орієнтовно 46 тисяч – це ті, хто отримав тимчасовий захист. Але тільки 24 тисячі з них продовжили цей тимчасовий захист. Не завжди всі повідомляють, що вони повертаються. Тобто ми напевно знаємо, що орієнтовно є щонайменше понад 25 тисяч біженців. Знаємо, що є 8 тисяч дітей, які відвідують естонські школи і садки; що орієнтовно половина з цих працездатних українців, які перебувають в Естонії, працевлаштувалися у нас. Це хороший показник. Він є вищим за показник у багатьох інших країнах.

- Яким був найскладніший момент вашої посольської місії в Україні?

- Про найскладніший момент я вже розповів: йдеться про початок повномасштабного вторгнення. Це було непросто. Ті 2 хвилини, поки я чистив зуби під час вибухів.

- А найприємніший момент?

- Ми були надзвичайно щасливі, коли ви збили ракету "Кинджал" над Києвом. Це був прямо рок-н-рольний момент! В той момент ми святкували! Іншим щасливим моментом було поїхати з родиною в Дніпро на весілля. Мене запросили — це було до повномасштабного вторгнення. Отже, я зі своїми дружиною та дітьми поїхав на українське весілля. Весілля загалом є надзвичайно яскравим моментом, яким ми хочемо поділитися з друзями. Надзвичайно приємно і тепло дивитися, як люди стають парою.

- Каймо, розкажіть про те, хто буде наступним послом?

- Аннелі Кольк. Вона десь мого віку, нині завершує свою місію в Туреччині — і одразу приїжджає в Україну. Перед цим вона була заступницею генерального директора Міністерства закордонних справ. Вона закінчила нашу академію внутрішніх справ. Не поліцейську школу, але певний правоохоронний бекграунд у неї є. Тобто це – певна освіта силових структур. Її освіта — це юридичний напрямок, міжнародні відносини. Звичайно, завжди є певні відмінності між послами. Але я впевнений, що вона буде хорошим послом.

- Певно, ми зможемо покладатися на її експертизу в документуванні військових злочинів Росії і її допомогу у тому, щоб певні справи були передані в Гагу в межах Міжнародного трибуналу?

- Так, звичайно, це її сильні сторони. На це можна розраховувати. Окрім цього, для нас важливе питання заморожених активів, які потрібно передати Україні. Ми зараз в Естонії маємо певну схему, як саме їх потрібно передати. Естонія ініціювала цей процес. Зараз ми намагаємося адвокатувати і поширити цю схему. Вирішити, як саме передати ці заморожені активи Україні. Бо дуже часто ми чуємо, що це неможливо. Але ми показуємо, що це можливо.

- Чи правильно я розумію, що, з точки зору протоколу, послу, який завершує місію в якійсь країні, і послу, який її починає, заборонено перебувати в цій країні?

- Ця традиція лежить у вікових практиках. Іноді ми досі слідуємо правилам, які вже не дуже актуальні. Але правила є правила. Тому ми зустрінемося з нею по дорозі. Будемо мати спілкування і, відповідно, потім вона приїде в Україну. Я їду до Вільнюса. І саме в момент нашої зустріч, що цікаво, жоден з нас ще не є послом у Литві. Це буде мій останній день послом в Україні і її останній день послом в Туреччині. Тобто все відповідно до правил. Ми зустрінемося в Вільнюсі, і я зможу передати їй остаточні речі. Окрім того, низка підготовчої роботи вже була зроблена, контакти передані і все інше.

- Думаю, ваша родина буде надзвичайно щасливою, що ви нарешті зможете бути усі разом у Вільнюсі

- (Посміхається – Є.К.) Так, моя сім’я приєднається до мене у Вільнюсі.

- Плануєте приїжджати в Україну в майбутньому?

- Звичайно, я можу приїжджати, відповідно до протоколу мати візити. До того ж, в Україні ще є місця, які я не відвідав. Я не був, наприклад, в Буковелі. Всі багато говорять про цей лижний курорт, а я його ще не відвідував.

Є й інші місця, які хочеться відвідати. Я багато де в Україні зміг побувати, але деякі речі мушу долучити до цього списку. Щонайменше ми не пропустимо переможну вечірку в Криму!

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"

Редакція дякує Катерині Мельник за переклад бесіди

Фото: Катерина Мельник, сторінка Каймо Кууска у Фейсбуці